Святвечір. Святкування різдва.
За католицькою традицією ввечері напередодні Різдва Христового, тобто на Святий вечір, родина сідає до столу й споживає так звану Вігілійну вечерю. Така вечеря має бути пісною, абсолютно виключене вживання алкогольних напоїв. Починається Свята вечеря з молитви й читання уривку з 2 розділу Євангелія від Луки, а саме, віршів із 1 до 20, де описується народження Спасителя. Під час цієї особливої вечері члени родини на знак миру і єдности діляться одне з одним шматочком прісного хліба, який називається «облатка». Тут є приклад єдности між Заходом і Сходом: так, католики латинського обряду споживають, діляться одне з одним під час Святої вечері хлібом, а греко-католики й православні ― кутею[9]. На знак своєї радости люди співають колядки. Після закінчення Святої вечері родина йде до церкви на врочисту Вігілійну чи Надвечірню Святу Месу. За традицією, ця Божа Служба має відправлятися рівно опівночі, на ній служать усі священники парафії. Це є Служба пастирів — віряни, так само як і вифлеємські пастирі, приходять цієї ночі до убогої стайні, у якій народився світові Спаситель.
У давнину в українських хатах напередодні Різдва Христового мастили глиною хатню долівку, заносили оберемок сіна й стелили його під столом. Воно мало пролежати там до Водохреща. Добрим знаком було, якщо на ньому переспав пес або кіт. У західних областях України до хати вносили плуга чи ярмо, столярські причандалля, а в інших — випікали тістечка у формі господарського реманенту чи збруї, обрядовий хліб «Василі», який також клали на покуть.
Щойно на небосхилі з'являлася перша передвечірня зірка, усією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він справді був багатим — з дванадцяти різноманітних пісних страв, а звідси й назва «багата кутя» чи «багатий Святвечір».
Першим, як і годилося, займав місце за столом господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляти тихцем. Уставши, глава сімейства пропонував пом'янути покійників і запросити їх до Святої вечері. Уважалося, що саме в цей час усі близькі й далекі члени родини мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставили страви й клали ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошували молитву. Поетично-зворушливі слова були звернені до тих, хто «заблукав у лісі, утопився в морі чи не повернувся з далекої дороги».
Обряд поминання померлих присутній у всіх регіонах. В одних випадках цим дійством починали вечерю, в інших — робили це наприкінці. Господар поіменно називав імена небіжчиків, приказуючи: «Хто вмер, той у ямі, а хто живий, той із нами» чи «Царство їм небесне, хай легенько лежиться, а нам легко живеться!». Тоді, залишивши трохи куті в мисці, клали в неї чи поруч ложки, а вдосвіта на Різдво дивилися, чи не перевернулася чиясь; це означало, що власник такої ложки «скоро піде з цього світу».
Наступну молитву виголошували нині сущим — усім членам родини, їм зичили здоров'я й щастя, бажали, щоб гуртом і в злагоді дочекатися наступного Різдва. Після цього господар брав свічку й миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передавав страву дружині. Перед тим, як почати їсти, старійшина, зачерпнувши ложкою куті, підкидав її до стелі — на «приплід». Усі стежили, скільки прилипне зернин, ото стільки з'явиться в новому році ягняток та іншої живности. Друга порція призначалася врожаєві зернових, третя завбачувала кількість роїв, адже традиційно в кожному господарстві тримали бджоли. Після цього починали вечеряти.
На Чернігівщині перед тим, як почати вечеряти, господар брав першу ложку куті в рот і, не ковтаючи її, виходив надвір подивитися на нічне небо: якщо воно зоряне — наступного року добре вестиметься всяка птиця. Лишень після цього починали вечеряти. Кожен із присутніх, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кутею й узваром.
